Всечесніші отці, члени Фундації Отця Жана, шановні гості, дорогі стипендіяти!
Для мене велика честь бути запрошеним на звернення від імені всіх студентів.
Мені надзвичайно приємно бути в компанії групи таких відданих та працьовитих студентів з різних шкіл і ділянок науки. Нас єднає не лише прагнення до навчальних досягнень, але й наше українське коріння та участь в українській громаді Монтреаля. Завдяки різним заходам, таким як Українська школа, церква, Пласт, СУМ, народні танці, ми вчимося про нашу культуру та історію і пізнаємо добрих друзів. У час продовженої війни особливо важливим є підтримувати нашу мову та традиції, а також ділитися нашим знанням з друзями інших національностей.
Шлях до освітніх досягнень не обходиться без труднощів. Вибір професії на все життя може здаватися надзвичайно складним для учня старшої школи або студента коледжу CEGEP. Сьогодні студенти відчувають дедалі більший тиск у світі, де конкуренція постійно зростає. Занепокоєння щодо штучного інтелекту — його впливу на критичне мислення, обмеження творчості та навіть здатності змінити академічний світ — можуть змусити студентів сумніватися у професії, якою вони захоплюються, і запитувати себе, чи не опиниться цей вибір у майбутньому під загрозою.
Навчання за кордоном або в іншій провінції також потребує пристосування, особливо коли звикаєш до домашнього затишку. Існують і очевидніші вибори, наприклад: піти кудись із друзями чи готуватися до іспиту. Відповідь може здаватися простою, але студентам не завжди легко відмовлятися від живого спілкування з друзями. Проте сьогоднішні лауреати доводять, що наполегливість відкриває можливості для розвитку та досягнень.
Розмірковуючи над значенням цього вечора, я запитала себе, що б я хотіла запитати в Отця Жана, якби він був сьогодні серед нас.
Цьому чоловікові можна було б поставити безліч запитань — неукраїнцеві, який присвятив своє життя українській громаді та українському народові як в Україні, так і в усій діаспорі, а також служив військовим капеланом. Найбільше мені хотілося б запитати, як французький священик, родом із Рімускі, Квебек, знайшов у собі внутрішню силу та впевненість, щоб вивчити українську мову, опанувати в Україні східний церковний обряд і перетнути океан, аби допомагати українським біженцям та новим іммігрантам, які оселялися в Канаді.
Він продемонстрував неймовірну силу характеру, віру в Бога та наполегливість, ідучи власним, цілком особливим і неповторним шляхом.
На особистій ноті хочу згадати мою бабусю Емілію Турко, яка не змогла бути присутньою через погіршення здоров’я. У 1931 році її охрестив Отець Йосафат Жан у церкві Святого Михаїла. Нещодавно вона розповіла мені, як її батьки дивувалися тому: «Що священик французького походження так гарно говорив українською і відправив хрестини».
Його рішучість перед численними труднощами є натхненням для всіх нас: не дозволяти невизначеності залякувати нас і не боятися йти за своїми мріями.
Як студентка-медик, я можу впевнено сказати, що моя освіта є безцінним даром. Вона не лише навчила мене відданості та співчуття, а й прищепила глибоке почуття вдячності.
Працюючи з пацієнтами з різним станом здоров’я, я спілкувалася з деякими з найуразливіших людей і допомагала в їхньому лікуванні, зокрема бездомним, людям із розладами, пов’язаними з уживанням психоактивних речовин, та онкологічним пацієнтам.
Це важливе нагадування про необхідність усвідомлювати наші привілеї. Нам пощастило мати безпечні й теплі домівки, родини, які нас люблять і про нас піклуються, добре здоров’я та можливість здобувати освіту. Не всім так щастить, але всі ми — люди, які заслуговують на гідність, повагу й співчуття незалежно від походження чи життєвої історії.
Це також нагадує, наскільки нам пощастило щоранку прокидатися й бачити сонячне світло — за винятком, можливо, періоду іспитів — і мати змогу робити те, що ми часто сприймаємо як належне. Здатність допомагати тим, хто потребує підтримки, чи то медичними знаннями, чи добрими словами, є великим даром, яким слід щедро ділитися.
Це нагадування було б неповним, якби я не згадала про важливість піклування про довкілля та цю прекрасну Землю, на якій ми живемо. Здоров’я нашої планети безпосередньо впливає на наше фізичне й психічне благополуччя.
Оскільки ми говоримо про вдячність, від імені всіх моїх колег-студентів, присутніх тут цього вечора, я хочу подякувати всім, хто робить можливим наш освітній шлях. Насамперед — нашим батькам за їхнє заохочення й підтримку, нашим сестрам, братам, викладачам, а іноді навіть нашим чотирилапим друзям, які втішають нас у складні моменти. Дякую моєму 18-річному котові Цукорові!
На завершення хочу сказати: незалежно від обраного професійного шляху, ми маємо здібності та навички, щоб змінювати світ на краще. Знаходьте у своєму насиченому житті час, щоб служити нашій українській громаді, особливо тепер, коли Путін намагається стерти нашу історію, руйнує наші церкви та викрадає українських дітей, прагнучи позбавити їх української ідентичності. Так ви допомагатимете зберігати українську культуру живою.
Я хочу подякувати членам Фундації за їхню відданість продовженню місії Отця Йосафата Жана.
Від імені всіх студентів висловлюю щиру подяку членам Фундації та всім щедрим жертводавцям, завдяки яким ці стипендії та цей прекрасний вечір стали можливими.
