Банкети нагородження

Приєднуйтесь до нас для вручення нагород нашим заслуженим студентам на нашому щорічному банкеті.

Приєднуйтесь до нас на наступному банкеті

Приєднуйтесь до нас для вручення нагород нашим заслуженим студентам на нашому щорічному банкеті.

Програма вечора

Придбати квитки

Забронюйте місця на наступний банкет.
Кожен квиток – це одне місце за столом. 

Придбати квитки

Ім'я(Обов'язково)
Електронна пошта(Обов'язково)
Адреса
Price: $ 100.00 CAD

Sophie Czolij



Всечесніші отці, члени Фундації Отця Жана, шановні гості, дорогі стипендіяти!

Для мене велика честь бути запрошеним на звернення від імені всіх студентів.

Мені надзвичайно приємно бути в компанії групи таких відданих та працьовитих студентів з різних шкіл і ділянок науки. Нас єднає не лише прагнення до навчальних досягнень, але й наше українське коріння та участь в українській громаді Монтреаля. Завдяки різним заходам, таким як Українська школа, церква, Пласт, СУМ, народні танці, ми вчимося про нашу культуру та історію і пізнаємо добрих друзів. У час продовженої війни особливо важливим є підтримувати нашу мову та традиції, а також ділитися нашим знанням з друзями інших національностей.

Шлях до освітніх досягнень не обходиться без труднощів. Вибір професії на все життя може здаватися надзвичайно складним для учня старшої школи або студента коледжу CEGEP. Сьогодні студенти відчувають дедалі більший тиск у світі, де конкуренція постійно зростає. Занепокоєння щодо штучного інтелекту — його впливу на критичне мислення, обмеження творчості та навіть здатності змінити академічний світ — можуть змусити студентів сумніватися у професії, якою вони захоплюються, і запитувати себе, чи не опиниться цей вибір у майбутньому під загрозою.

Навчання за кордоном або в іншій провінції також потребує пристосування, особливо коли звикаєш до домашнього затишку. Існують і очевидніші вибори, наприклад: піти кудись із друзями чи готуватися до іспиту. Відповідь може здаватися простою, але студентам не завжди легко відмовлятися від живого спілкування з друзями. Проте сьогоднішні лауреати доводять, що наполегливість відкриває можливості для розвитку та досягнень.

Розмірковуючи над значенням цього вечора, я запитала себе, що б я хотіла запитати в Отця Жана, якби він був сьогодні серед нас.

Цьому чоловікові можна було б поставити безліч запитань — неукраїнцеві, який присвятив своє життя українській громаді та українському народові як в Україні, так і в усій діаспорі, а також служив військовим капеланом. Найбільше мені хотілося б запитати, як французький священик, родом із Рімускі, Квебек, знайшов у собі внутрішню силу та впевненість, щоб вивчити українську мову, опанувати в Україні східний церковний обряд і перетнути океан, аби допомагати українським біженцям та новим іммігрантам, які оселялися в Канаді.

Він продемонстрував неймовірну силу характеру, віру в Бога та наполегливість, ідучи власним, цілком особливим і неповторним шляхом.

На особистій ноті хочу згадати мою бабусю Емілію Турко, яка не змогла бути присутньою через погіршення здоров’я. У 1931 році її охрестив Отець Йосафат Жан у церкві Святого Михаїла. Нещодавно вона розповіла мені, як її батьки дивувалися тому: «Що священик французького походження так гарно говорив українською і відправив хрестини».

Його рішучість перед численними труднощами є натхненням для всіх нас: не дозволяти невизначеності залякувати нас і не боятися йти за своїми мріями.

Як студентка-медик, я можу впевнено сказати, що моя освіта є безцінним даром. Вона не лише навчила мене відданості та співчуття, а й прищепила глибоке почуття вдячності.

Працюючи з пацієнтами з різним станом здоров’я, я спілкувалася з деякими з найуразливіших людей і допомагала в їхньому лікуванні, зокрема бездомним, людям із розладами, пов’язаними з уживанням психоактивних речовин, та онкологічним пацієнтам.

Це важливе нагадування про необхідність усвідомлювати наші привілеї. Нам пощастило мати безпечні й теплі домівки, родини, які нас люблять і про нас піклуються, добре здоров’я та можливість здобувати освіту. Не всім так щастить, але всі ми — люди, які заслуговують на гідність, повагу й співчуття незалежно від походження чи життєвої історії.

Це також нагадує, наскільки нам пощастило щоранку прокидатися й бачити сонячне світло — за винятком, можливо, періоду іспитів — і мати змогу робити те, що ми часто сприймаємо як належне. Здатність допомагати тим, хто потребує підтримки, чи то медичними знаннями, чи добрими словами, є великим даром, яким слід щедро ділитися.

Це нагадування було б неповним, якби я не згадала про важливість піклування про довкілля та цю прекрасну Землю, на якій ми живемо. Здоров’я нашої планети безпосередньо впливає на наше фізичне й психічне благополуччя.

Оскільки ми говоримо про вдячність, від імені всіх моїх колег-студентів, присутніх тут цього вечора, я хочу подякувати всім, хто робить можливим наш освітній шлях. Насамперед — нашим батькам за їхнє заохочення й підтримку, нашим сестрам, братам, викладачам, а іноді навіть нашим чотирилапим друзям, які втішають нас у складні моменти. Дякую моєму 18-річному котові Цукорові!

На завершення хочу сказати: незалежно від обраного професійного шляху, ми маємо здібності та навички, щоб змінювати світ на краще. Знаходьте у своєму насиченому житті час, щоб служити нашій українській громаді, особливо тепер, коли Путін намагається стерти нашу історію, руйнує наші церкви та викрадає українських дітей, прагнучи позбавити їх української ідентичності. Так ви допомагатимете зберігати українську культуру живою.

Я хочу подякувати членам Фундації за їхню відданість продовженню місії Отця Йосафата Жана.

Від імені всіх студентів висловлюю щиру подяку членам Фундації та всім щедрим жертводавцям, завдяки яким ці стипендії та цей прекрасний вечір стали можливими.

Щиро дякую.

Слава Україні!




Добрий вечір!
Добрий вечір!
Добрий вечір!

Приємно мені всіх вас привітати на нашому щорічному бенкеті. Дуже дякую всім присутнім і дуже дякую всім жертводавцям.

З великою радістю вітаю всіх вас на нашому щорічному бенкеті. Щиро дякую кожному, хто сьогодні присутній, а також усім нашим щедрим жертводавцям.

З великою радістю вітаю вас на нашому щорічному бенкеті. Щиро дякую всім за вашу присутність, а також усім нашим щедрим жертводавцям.

Готуючи цю промову, я намагався знайти іншу тему, відмінну від тих, про які говорив у попередні роки: української ідентичності та освіти. Однак після ретельних роздумів я знову повернувся до цих двох тем, бо вважаю, що нині вони важливіші, ніж будь-коли.

Дозвольте навести приклад. На початку цього літа з нами зв’язався пан Марсель Курелло, який започаткував проєкт зі збереження історії шептицької колонізації в районах Амос, Валь-д’Ор і Лак-Кастаньє. Дехто з вас знає, що саме там оселилися деякі з перших українських іммігрантів.

Він створював пам’ятні стенди, щоб зберегти пам’ять про українських поселенців, частина яких похована на кладовищі в Лак-Кастаньє, а також про Отця Йосафата Жана. Отець Жан відслужив там Літургію 8 серпня 1925 року.

Пан Курелло також виготовляв сталевий хрест для більшого кладовища в Лак-Кастаньє, оскільки, за його словами, «Ми повинні були продовжити спадщину цих поселенців».

Імена всіх жертводавців буде зазначено на подячному стенді, і я можу підтвердити, що там буде згадано й нашу Асоціацію.

Ймовірно, пан Курелло отримає дуже мало визнання за свої зусилля. Проте він цінує нашу культуру й спадщину та з такою глибокою пошаною ставиться до наших предків, що взяв на себе відповідальність зберегти пам’ять про них.

Що повинні робити ми, українці сучасної діаспори, щоб виявляти таку саму гордість? Численні держави намагаються знищити нашу історію, мову й культуру, і ми повинні всіма силами та з повною відданістю продовжувати протистояти цим спробам.

Який кращий спосіб зірвати їхні наміри, ніж пишатися тим, що ми українці, та виявляти цю гордість за українську спадщину скрізь і завжди, коли маємо таку можливість?

Здобуття освіти вимагає дисципліни, відданості та наполегливої праці на шляху до академічних цілей. Я переконаний, що ці якості разом із вашим дипломом добре служитимуть вам, коли ви увійдете у професійний світ і почнете будувати кар’єру.

Я можу підтвердити, що диплом дає перевагу під час розгляду кандидатури на посаду в багатьох компаніях. Освіта також надзвичайно допоможе вам, якщо ви плануєте розпочати власну справу. Коли це ваше власне підприємство, часу на те, щоб опановувати все безпосередньо в процесі роботи, залишається дуже мало.

Батьки, будь ласка, заохочуйте своїх дітей завершувати навчання та подаватися до нашої Фундації, адже ми тут, щоб підтримувати їх упродовж усього шляху. Також заохочуйте їх брати участь в українських заходах.

Студенти, пишайтеся своєю спадщиною та не ставтеся легковажно до освіти, адже вона стане вашим першим великим досягненням на професійному шляху.

Слава Україні!

Дорогі друзі, молоді люди, шановні гості,
Дякую за запрошення.

Сьогодні перед тим, як вийти до вас, у мене був вибір: одягнути гарний, дорогий костюм… або одягнути військову форму Канадських Збройних Сил.

Я обрав форму і дозвольте мені пояснити чому.

Костюм може носити багато людей. Але військову форму не можна купити. Її треба заслужити. Вона символізує службу, дисципліну, витривалість, обіцянку стояти за інших.

Коли я вдягаю цю форму, я відчуваю гордість — за країну, яку я служу, за солдатів поруч, за людей, яких підтримую як капелан.



Сьогодні я обрав форму, бо вона уособлює мій життєвий шлях. Як дехто з вас знає, я приїхав до Канади у 2005 році, майже не знаючи англійської, з двома валізами та мрією. Я не уявляв, що одного дня носитиму форму Канадських Збройних Сил і стоятиму тут як офіцер і капелан, служачи військовим та громадам.

Ця форма нагадує мені про дещо важливе:

Канада дає можливості, але ви самі повинні ними скористатися.
Ніщо справді цінне не дається легко, а ваше походження не визначає вашого майбутнього.

Якщо це вдалося мені, це вдасться і вам.

Я хочу, щоб молоді люди, присутні тут, відчули цей заклик: вам не потрібна форма, щоб служити з честю, але вам потрібні рішучість, дисципліна та відвага, щоб побудувати життя, яким ви пишатиметеся.



Молоді друзі, це звернення до вас.

Сьогодні світ нелегкий. Ви живете в часі, коли багато доріг відкриті, але водночас дуже легко загубитися.

Але запам’ятайте: успіх починається не з ідеальних умов, а з маленького рішення — працювати над собою.

Я прийшов у Канаду як іммігрант, без зв’язків, без великої підтримки. Ви також можете досягнути неймовірного:

  • через освіту;
  • через волонтерство;
  • через служіння іншим;
  • через віру у себе.

Не дозволяйте нікому сказати, що ви «звідкись не звідти» або що ви «не зможете».

Внутрішня сила не має національності. Вона має тільки одне ім’я — рішучість.



Пані та панове, сьогодні я ношу цю форму, бо вона уособлює щось значно більше за мене самого.

Гордість. Відповідальність. Служіння.

Форма — це не просто одяг, а зобов’язання. Це обіцянка перед країною, перед іншими людьми та перед самим собою.

І я хочу сказати всім молодим людям, які сьогодні тут: ви здатні здійснювати надзвичайні речі. Канада пропонує неймовірні можливості, але саме ви повинні мати відвагу ними скористатися.

Так, ця країна дала мені можливості… Але сформували мене наполегливість, віра та складні моменти.

Не здавайтеся.
Не сумнівайтеся в собі.
Ви здатні на значно більше, ніж можете уявити.

І пам’ятайте: шлях, яким ви йдете сьогодні, завтра може стати світлом, що вказуватиме дорогу іншій людині.

Ви можете приїхати звідки завгодно, говорити з акцентом, починати майже з нічого — і все одно досягти успіху, зростати та надихати інших.

Якщо я зміг дійти сюди — ви можете піти ще далі.



Сьогоднішня подія присвячена натхненню. І я знав, що моя форма промовлятиме голосніше, ніж костюм.

Костюм говорить: «Ви маєте успішний вигляд».
Форма говорить: «Ви служите чомусь більшому».
Костюм говорить: «Я працюю заради себе».
Форма говорить: «Я стою за інших».

Саме тому я ношу її сьогодні — щоб нагадати вам, що кожен із вас має покликання. Кожен із вас має своє призначення.

Для когось це буде медицина, для когось — бізнес, для інших — лідерство або служіння громаді. Хтось, можливо, обере військову службу, а хтось повернеться в Україну, щоб допомагати її відбудовувати.

Яким би не був ваш шлях, обирайте той, який дозволить вам із гордістю дивитися на себе в дзеркало.



Друзі, я стою перед вами як доказ того, що праця, чесність і віра в себе несуть далеко.

Якщо я міг пройти свій шлях — кожен із вас може пройти свій.

Не бійтеся починати.
Не бійтеся мріяти.
Не бійтеся падати — бо падіння вчить підніматися.

І пам’ятайте: головне — не одяг, а серце людини.

Я ношу форму, але кожен з вас може носити гідність, честь і силу духу.



Дякую, що прийняли мене сьогодні.

Вірте в себе.
Наполегливо працюйте.
І ніколи не забувайте, що у вас величезний потенціал.



Сьогодні я мушу вшанувати одну особливу людину — мого покійного тестя, Отця Олега Корецького. Він був не лише членом моєї родини, а й одним із найбільших джерел натхнення та мотивації в моєму житті в Канаді.

Коли я приїхав до Канади, він став моїм наставником, порадником і другом. Він спонукав мене вірити в себе, наполегливо працювати та чесно служити іншим.

Він заохочував мене навчатися, розвиватися та користуватися можливостями, про які я ніколи не мріяв. Багато дверей, які відчинилися переді мною — духовно, особисто та професійно — відчинилися завдяки його присутності в моєму житті.

Навіть сьогодні, коли я вдягаю цю форму Канадських Збройних Сил, я відчуваю його підтримку. Він пишався б мною.

Дякую — і я пишаюся тим, що сьогодні стою тут разом із вами.

Нехай Бог благословить усіх вас і веде життєвою дорогою.





Симон Куклевський народився й виріс у Монреалі в родині, де батьки глибоко любили Україну. З юних років він також полюбив Церкву — відданість, яка згодом визначила весь його життєвий шлях.

Участь у різних музичних проєктах допомогла йому здобути навички, необхідні для того, щоб у 1989 році почати продюсувати програму «Голос Української Православної Церкви Канади», яка виходила в ефір у п’яти канадських містах, а також транслювалася короткими хвилями в Україну.



Радіопрограма «Український Час» вперше транслювалася в ефір на радіостанції CFMB у 1963 році.

Засновниками «Українського Часу» були Іван Опарик і Віктор Гладун. Після передчасної смерті пана Опарика у 1989 році Отець Ігор Куташ, який співпрацював із паном Опариком, запропонував Симону взяти на себе роль продюсера.

Симон погодився, і його перша програма вийшла в ефір 6 січня 1990 року — на Святвечір.



Програма на Святвечір розпочалася із запізненням: Симон привіз автомобілем крізь сніг бобіни із записом лише за одну хвилину до початку ефіру. Зрозуміло, що це було ще до появи інтернету.



Тридцять п’ять років продюсування громадської радіопрограми дали Симонові унікальну перспективу, доступну небагатьом. Він брав інтерв’ю у видатних особистостей, зокрема у президентів Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка, а також у більшості послів України в Канаді.



Цього року минає 35 років відтоді, як Симон почав продюсувати програму «Український Час»; на сьогодні створено майже 2 000 випусків.

Одним із пам’ятних було інтерв’ю з послом Ларисою Ґаладзою для різдвяної програми. Симон хотів використати заголовок «Посол Канади — посол Христа», але її співробітники цього не дозволили.

Через кілька років вона сказала Симонові, що їй ніколи не повідомляли про заголовок «Посол Христа» і що вона погодилася б на нього.

Серед співрозмовників були й історичні постаті, зокрема Павло Попович — четвертий космонавт у космосі та перший українець у космосі. У програмі також виступали політичні дисиденти, відомі митці, спортсмени та члени нашої громади.

Я впевнений, що багато присутніх у цій залі знають, наскільки щедро Симон надає ефірний час місцевим музикантам і співакам.



Він також протягом десяти років продюсував щотижневу франкомовну радіопрограму «Православні погляди», яка виходила в ефірі Radio Ville-Marie.

Симон майже чотири роки очолював парафіяльну раду парафії Святої Софії. Він і надалі залишається її активним членом, зокрема співає в хорі.



Симон також започаткував щомісячний цикл доповідей, у якому брали участь запрошені доповідачі з Української Католицької Церкви, зокрема світлої пам’яті Отець Роман Лагола.



Симон також долучався до організації Монреальського українського фестивалю, провівши чотири успішні благодійні коктейльні вечори.

Нині він обіймає посаду віцепрезидента Квебекської провінційної ради Конґресу Українців Канади.

За словами Симона: «Сьогодні моєю мотивацією є розвиток парафії та громади, де бачення перетворюється на дію, а віра стає живим досвідом».



Sophie Czolij

Все чесніший Отче, шановний Голово і члени комітету Фундації імені отця Йосафата Жана, дорогі стипендіата, шановні гості;
Для мене це велика честь звертатися до вас усіх в ім’я всіх студентів.

Я дуже вдячна, що ми можемо нарешті зустрітися тут сьогодні, після двох років пандемії.
Приємно бачити ваші обличчя та усмішки!
Присутність людей і безпосереднє спілкування є незамінними — це один із важливих уроків, які ми засвоїли протягом двох останніх років пандемії COVID-19.

Сьогоднішнє відзначення відрізняється від минулих сумним фактом що 24 лютого цього року, Росія почала повно-масштабну ґеноцидну війну проти України. Від того часу, до Канади переїхало багато біженців з України, декотрі з них поселились в Монреалі.

Нас, студентів, сьогодні об’єднує факт що більшість з нас народилася в Канаді, але завдяки нашим батькам, ми виросли в українській громаді і мали нагоду ходити до української суботньої школи та до СУМ-у або Пласту, на табори та різні заняття: спів, танці, ручні роботи і т.д.. Мимо того що ми часто йшли проти нашої волі, без бажання та з протестом (скаржилися, що треба рано вставати в суботу, коли «всі мої друзі могли довше поспати!»), ми вивчили нашу мову, культуру, вміємо читати і писати по українськи, знаємо історію нашої батьківщини. Наші батьки за це заслуговують признання і подяку. Взагалі, ми дуже щасливі що в Монреалі є українська школа. Я тепер живу у місті Квебек і там ще нема Père Marquette або George Vanier … Сподіваюся, що незадовго і там буде!
Щоб краще усвідомити масштаб подій: від початку війни в Україні понад 2 000 шкіл постраждали від бомб і обстрілів, понад 300 із них були повністю зруйновані, а більш ніж 700 000 українських учнів і студентів були змушені залишити свої домівки. Росія зруйнувала їхній освітній процес і безжально вкрала дитинство в маленьких дітей.

І все ж українські учні та студенти не здаються! Я впевнена, що багато хто з вас бачив фотографії випускників шкіл у Чернігові, які позували біля своєї розбомбленої школи, або зображення вчителів із дітьми початкових класів, які продовжували щоденні заняття в підземних бомбосховищах чи метро. Ми, канадські студенти українського походження, повинні звернути увагу на їхню відвагу й стійкість і зробити тут усе можливе, щоб підтримати їх у цей неймовірно складний період.

Як уже було сказано, нам пощастило пізнати українську культуру й спадщину, а основні потреби більшості з нас були забезпечені під час нашого дитинства.
Кілька тижнів тому я організувала з друзями два повні дні презентацій в університеті для малолітніх дітей (4–5 років). Цей проект називався «Лікарня ведмедиків» (Hôpital des Nounours): наша місія була їм представити лікарську опіку, щоб вони не боялися лікарів, щеплення, хірургії, рентгенів, тa всіляких тестів. Їхнє захоплення, зацікавленість та усмішки зігріли моє серце; завдяки цьому кожна хвилина, витрачена на організацію заходу, була того варта! Але мене найбільше вразило, коли під час презентації про гігієну зубів, не одна, але кілька дітей нам сказали, що вони не мають щітки до зубів…Ці слова змусили мене серйозно замислитися над нерівністю можливостей для дітей, які ростуть тут, навіть у Канаді!

Не хочу засмутити вас фактом що ми не можемо змінити світ сьогодні. Але кожен з нас повинен старатися поставити цеглу в стіну : додати власну цеглину до спільної будови, щоб покращити життя нашим ближнім. В цьому тижні впав перший сніг (багато!), а це означає, що наближається Різдво, тобто сезон подарунків! Я хотіла б заохотити вас цього року зупинитися і подумати заки будемо писати наші списки бажань, чи нам справді потрібен ще один светр або електронні пристрої? Замість цього, я пропоную щоб ми пожертвувати гроші на зимний одяг Українським Збройним Силам або для новоприбулих матерів та їх дітей, котрим справді потрібен новий светр або іграшка, щоб хоч трошки легше було їм пережити цей родинний сезон, коли більшість їхніх батьків залишилися в Україні…Росія вкрала у дітей їхнє дитинство і розлучила сім’ї.

Величезна кількість українців, особливо матерів і дітей, приїхали до Монреалю, до міста Квебек, і до інших провінції Канади, вони приїхали не знаючи мови, не знаючи наших звичаїв, не маючи жодної підтримки. Вони пережили і бачили такі жахливі події, ці образи назавжди залишаться в їхній пам’яті. На жаль, ми не можемо це змінити, але ми можемо дати їм нашу підтримку, відкриваючи наші серця. Моя сестра і її чоловік прийматимуть до своєї хати маму з трьома дітьми з України, котрі приїжджають на наступному тижні. У всіх нас немає можливості зробити це, але ми можемо відкрити свої серця багатьма іншими способами. Познайомитися з ними, включити до нашого кола друзів. Ми тут виросли, то тепер ми повинні їм представити нашу канадську громаду, українську школу, Сум, Пласт, допомогти їм відчути себе вдома. Практична допомога теж дуже важлива: супроводжувати їх на зустрічі й прийоми — ми добре знаємо переваги та недоліки нашої медичної системи й нашої дорогої SAAQ, коли йдеться про отримання посвідчення водія; допомагати записатися на курси французької мови, відкрити банківський рахунок або просто бути перекладачем для численних потреб, які виникають після переїзду до іншої країни. В єдності сила народу! Ми мусимо, особливо тепер під час війни, більше, ніж будь-коли раніше, триматися разом. Це може принести лише позитивні результати! Це підсилить нашу громаду! Ми також можемо скористатися цією чудовою нагодою, щоб покращити свою українську мову; наша трохи призабута українська безперечно потребує практики!

Ще один спосіб, у який ми, студенти франкомовних або англомовних навчальних закладів, можемо допомагати, — поширювати правду та боротися з дезінформацією. Скільки разів останнім часом я чула від людей навколо мене: «Софі, в Україні вже краще, правда? Я більше нічого не чую про це в новинах. Отже, війна вже закінчилася?» Саме в такі моменти ми повинні набратися сміливості й твердо сказати правду: «НІ, вона не закінчилася! Війна триває, і щодня гинуть невинні люди». Росія й надалі позбавляє українських дітей їхнього дитинства.

Ми безперечно можемо боротися з Канади, і однією з наших найсильніших видів зброї тут є боротьба з дезінформацією та безперервне поширення правди й жахливих фактів про цю неспровоковану війну. Саме це є місією громадської організації Ukraine-2050. Я закликаю всіх вас стати членами Ukraine-2050, щоб разом боротися проти дезінформації, пов’язаної з війною в Україні. Коли ви бачите неправдиву інформацію в соціальних мережах, достатньо заповнити форму, указавши джерело та відповідну статтю. Як мій батько Євген Чолій наголошував у багатьох виступах, ми повинні продовжувати говорити про війну й поширювати інформацію про неї у своєму оточенні, щоб вона не перетворилася на застарілу новину, забуту засобами масової інформації західного суспільства.

Для цього ми можемо надихатися активізмом Отця Жана. Під час і після Другої світової війни Отець Жан був дуже активним у політичному житті. Він не боявся відкрито виступати на захист прав українців, обстоюючи справедливість, мир та незалежність України.
Він також працював перекладачем і військовим капеланом. Подібно до нинішньої ситуації, повернувшись до Канади, Отець Жан продовжив свою діяльність, допомагаючи українським іммігрантам оселитися в новій країні. Вивчивши українську мову за власним вибором, він почав навчати її маленьких дітей, щоб наступні покоління знали своє походження, коріння та культуру. У всьому його натхненному життєвому шляху найбільше вражають наполегливість, пристрасть і стійкість, із якими він продовжував боротися за те, у що вірив.

Через його надзвичайну працю, наша парафія вирішила створити Фундацію імені о. Йосафата Жана котра вже існує від 1963 р. Дякуємо членам комітету за їхню невтомну працю. Розширюючи свою підтримку для студентів-біженців, Фундація о. Жана таким чином продовжує спадщину нашого о. Жана, який також допомагав українським студентам під час війни. Дякуємо громаді, учителям, виховникам і особлива подяка батькам, котрі подбали щоби ми, будучи третє або старше покоління, знали більше про наше походження. Як Тарас Шевченко нас учив: чужого научайтесь але свого не цурайтесь!

Я хотіла б завершити розповіддю про прекрасний момент, свідком якого стала цього літа, коли волонтерила у притулку для бездомних у місті Квебек. Цей центр пропонує гарячу вечерю за 25 центів. Люди також можуть прийти раніше протягом дня та виконати певне завдання — наприклад, витерти столи, помити підлогу чи продезінфікувати туалети — в обмін на талон на вечерю. Однак щодня кількість таких талонів обмежена. Під час вечері літній бездомний чоловік отримав кілька талонів, оскільки його обрали для виконання деяких із цих завдань. Через кілька хвилин після отримання талонів я помітила, як він підходив до інших людей, із широкою усмішкою торкався їхнього плеча й пропонував їм талони, які щойно отримав. Я підійшла до нього й запитала: «Пане, ви віддаєте свої талони на вечерю?» Я ніколи не забуду, як він подивився мені в очі й відповів: «Сьогодні я добре пообідав, тому віддам ці талони людям, яким ця вечеря потрібна більше, ніж мені». Цей безкорисливий вчинок щедрості глибоко зворушив мене й дав цінний урок солідарності.

Щоб перевести це в наше життя, я знаю, що наше навчання дуже коштовне, але якщо це взагалі можливо у вашій ситуації, я хотіла запропонувати, давайте пожертвуємо частину нашої стипендії українцям, які потребують цей купон більше, ніж ми сьогодні.

Дуже дякую!

Слава Україні! Героям слава!

Olha Hnatyshyn

Доброго вечора, всечесні отці, високошановні члени Фундаціі імені отця Йосафата Жана, дорогі стипендіати, родичі та гості. Добрий вечір. Добрий вечір. Мені випала велика честь бути віртуально разом з Вами сьогодні і звернутися до Вас зі словом.

Сьогодні ми відзначаємо свято тих, хто хоче змінити світ на краще. Я вітаю всіх стипендіатів Фундації імені отця Йосафата Жана і бажаю Вам подальших успіхів. Ви – спадкоємці України, її сила, її голос, її імідж, успішно долаєте виклики сучасного світу та відіграєте важливу роль у житті української громади. Великий уклін Фундації та її щедрим жертводавцям за підтримку і величезний внесок у освіту української молоді.

На мою думку, громада є потужним засобом формування людських цінностей. Громади складаються з людей, які вірять, що є частиною чогось більшого за них самих, поділяють спільну мету, підтримують і зміцнюють одне одного. Відчуття цієї громади, коли люди зі спільними інтересами та цілями самостійно об’єднуються і створють щось для себе та суспільства, – це і є тою рушійною силою у формуванні самоідентичності та розвитку громади. Почуття приналежності пов’язує нас із безліччю стосунків, які ми вибудовуємо. Саме в громаді ми знаходимо підтримку у складних ситуаціях і досягаємо здорової рівноваги фізичного та психічного благополуччя.

Саме такою я побачила українську громаду у Канаді. Приїхавши у Монреаль кілька років тому і незнаючи тут нікого, я знайшла друзів та однодумців в українській громаді. Я займалася цікавими проектами в СУМі, співпрацювала з українськими суботніми школами, волонтерила на Українському Фестивалі. Саме тоді я зрозуміла, чому українська громада в Канаді є однією з найвпливовіших і найдинамічніших українських діаспор у світі: усе це завдяки величезній праці її членів!

Цікаво, що молодь активно долучається до українських організацій. Починаючи з перших днів української церкви, садочку, СУМу, Пласту та інших організацій в українській громаді, у дітей формується розуміння того, що це означає бути українкою чи українцем. Вони виростають у середовищі, де не тільки їхні мама чи тато, бабця чи дідо, брати чи сестри є українцями, але також їхні друзі, вчителі, виховники, наставники, а найголовніше – талановита молодь, яка є джерелом енергії для дітей та прикладом для наслідування. Рік за роком, згуртована українська громада виховує покоління лідерів, які стають успішними науковцями, бізнесменами, громадськими діячами чи займають високі посади в уряді. Таких лідерів об’єднує Фундація імені отця Йосафата Жана сьогодні.

Українська діаспора залишається підгрунтям для популяризації української культури та формуванні позитивного іміджу України у світі. Нас поважатимуть лише тоді, коли ми будемо гордими зі свого, гордими тим, що ми українці. Адже Україна багата своєю тисячолітньою історією, розмаїта культурою і традиціями, яку українська громада не тільки зуміла зберегти і розвинути, але і заангажувати представників інших національностей у свої ряди, навчила їх танцювати гопака, співати Червону Руту та вітатися українською мовою. Це сприяло зближенню канадського та українського народів, розвитку міжнародного співробітництва на різних рівнях, стало базою для культурного діалогу та інтеграції української культури у світовий кульутрний простір.

Адже… ми творимо майбутнє, незабуваючи минуле.

В останню суботу листопада українці відзначають на міжнародному рівні День Пам’яті Жертв Голодомору 1932-33 років, масових політичних репресій і примусових виселень. Завдяки наполегливій роботі української діаспори, попри серйозні труднощі та перешкоди, Голодомор визнано як національну трагедію українського народу на світовому рівні, а парламенти 11 країн світу, в тому числі і Канади, визнали Голодомор актом геноциду українського народу. Це тільки підкреслює силу української діаспори на світовому рівні, і показує наскільки згуртованість та взаємопідтримка у громаді допомагає у співпраці з урядами інших країн. Необхідно поширювати інформацію про нашу історію, щоб зберегти повагу до тих, хто пожертвував усім.

Ми часто шукаємо натхнення назовні, шукаємо когось, кого могли б назвати героєм. Але правда полягає в тому, що кожен із нас здатен надихати інших, залишаючись вірним власним цінностям.

Вірте в себе! Ви будете здивовані, скільки всього можна досягти, якщо просто повірити у себе. Щодня зміцнюйте свою впевненість. Починайте з невеликих завдань і поступово вчіться мислити масштабно. Коли ви повірите, що здатні створити власну ґрунтовну базу професійних знань, ви будете готові братися за складні завдання, пропонувати амбітні ідеї та завершувати проблемні проєкти. Зосереджуйтеся на всьому, за що можете бути вдячними: на родині й друзях, громадах, із якими ви пов’язані, своїх досягненнях і всьому іншому, що робить вас особливими, зокрема на цій нагороді, яка сьогодні відзначає ваші успіхи.

Будьте наполегливими, рішучими, послідовними у своїх діях, впевнено ідіть до кінця, незважаючи на перешкоди. Коли ви навчитеся сприймати перешкоди як трамплін, а не як тягар, ви почнете цінувати їх, а не уникати. Ви зрозумієте, як використовувати їх на свою користь. Думайте не про складність перешкод, а про переваги, які вони можуть принести.

Вставати рано вранці щосуботи після 5-денного робочого чи навчального тижня і йти до української школи, до СУМу чи Пласту, звучить дуже важко. Але замість того, щоб думати, наскільки це складно вставати вранці, подумате, скільки переваг Ви отримуєте перебуваючи в українській громаді. Надихайте себе та інших, об’єднуйте цікавих людей та однодумців навколо своєї ідеї, долучайтеся до проектів своїх однодумців, вчіться та розвивайтеся разом.

Ваше життя наповниться позитивним настроєм і новими враженнями, коли вас оточуватимуть захоплені своєю справою люди. Вони додаватимуть вам сил триматися обраного курсу навіть тоді, коли це вже здаватиметься неможливим. Команда цікавих людей, подібних до членів української громади, приносить нові ідеї, розширює інтелектуальні ресурси, посилює творчість і робить нудні завдання приємнішими.

Ставте перед собою амбітні цілі, постійно запитуйте чому і навіщо. Якщо Ви хочете стати господарем свого життя – вчіться мріяти, перетворювати мрію на мету, а мету втілювати в реальність. Я завжди цікавилася довкіллям і вирішила присвятити свою кар’єру боротьбі зі зміною клімату. У рік карантину, коли ще не було можливості подорожувати на конференції, я почала шукати онлайн-варіанти. Для докторантів, подібних до мене, таких можливостей було небагато. Тому я започаткувала й допомогла організувати Перший міждисциплінарний симпозіум докторантів CIREQ з питань зміни клімату у віртуальному форматі. Він виявився доволі успішним і тепер став щорічною конференцією. Мрія здійснилася завдяки моїй рішучості, захопленим колегам і неймовірній підтримці всіх залучених сторін.

Цінуйте малі успіхи, будьте уважнішими і зосередженішими на своєму завданні. Тоді залишатиметься менше місця для помилок.

І найважливіше — не бійтеся помилок! Адже не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Помилки неминучі, але можна навчитися використовувати їх для ухвалення кращих рішень. Приймайте їх. Помилки роблять вас сильнішими й сміливішими, допомагають навчатися та розвиватися. На завершення хочу сказати, що ці два роки були складними й змусили нас успішно пристосовуватися до нових реалій. Приємно усвідомлювати, що родини, друзі та громада підтримували нас на кожному кроці, а ми підтримували їх. Сподіваюся, що й надалі ми мотивуватимемо та надихатимемо одне одного в майбутніх починаннях, як допомагали одне одному зростати протягом усіх цих років.

Підтримка збільшує наші сили! Вона – як ковток свіжого повітря, коли важко дихати у складні часи! Щиро дякую Фундаціі імені отця Йосафата Жана за нагоду виступити перед Вами. Окрема подяка членам комітету, які незважаючи на свій напружений графік, знайшли час, щоб оцінити та відібрати стипендіатів та організувати цей святковий вечір.

На завершення хочу сказати лауреатам: пишайтеся своїми досягненнями й думайте про те, як ви можете надихати та мотивувати інших. Вітаю! Вітаю! Всього найкращого! Дякую.

Ольга Гнатишин

Alexandra Michailuk

 

Добрий вечір, пані та панове, добрий вечір усім і добрий вечір! Всечестніший Отче, шановний Голово і члени комітету фундаціі імени отця Йосафата Жана, улюблені степендійці, дорогі родичі, родини та гості. Дякую за можливість говорити перед вами сьогодні вечір. Мені дуже приємно тут бути разом із вами на Zoom.

Хоча цього року ми не можемо зустрітися особисто, я вдячна, що Комітет Отця Жана швидко пристосувався та дав нам змогу й надалі відзначати неймовірних студентів, які продовжують наполегливо працювати, незважаючи на нові виклики цього періоду невизначеності. Коронавірус був неочікуваним і змінив життя кожного з нас. Дехто з вас, можливо, втратив роботу. Дехто через вірус був розлучений із близькими. Ті з нас, хто згодом згадуватиме цей час лише як період незручностей або навіть нудьги, можуть вважати себе щасливими. Багато хто з нас через цей вірус зіткнеться зі справжніми труднощами та страхом. І хоча ми шукаємо розради у близьких і друзів, не забувайте думати про тих, чий вплив на ваше життя менш безпосередній, але не менш важливий. Подумайте про працівника продуктового магазину, який наповнює полиці їжею та необхідними товарами. Подумайте про санітара в лікарні, який очищує палати, забезпечуючи пацієнтам чисте й безпечне середовище. Подумайте про волонтерів СУМ по всій Канаді, які цього літа невтомно працювали, щоб менш ніж за кілька місяців із нуля створити віртуальний табір, аби діти української громади могли відчувати зв’язок одне з одним у ці темні часи. І найважливіше — подумайте, як ви, благословенні можливістю здобувати освіту, зможете діяти, працювати й жити інакше, коли вірус стане лише далеким спогадом. Ми ніколи не повинні забувати час, коли медсестер і лікарів підбадьорювали та вітали перед їхніми надзвичайно довгими змінами так, ніби вони були знаменитостями на червоній доріжці. Ми ніколи не повинні забувати час, який показав, що справді має значення: здоров’я й добробут наших близьких, стійкість наших громад і жертви тих, хто служить іншим.

Пандемія змусила нас сповільнитися й прийняти дивовижний дар і благословення — більше часу. Більше часу, щоб відновити зв’язок із родинами, більше часу для психічного та фізичного здоров’я, а передусім більше часу, щоб осмислити життєві пріоритети. У нашому стрімкому способі життя час пролітав непомітно, але тепер усе змінилося. Саме це було потрібне, щоб підготувати нас до майбутнього. Саме це мало важким шляхом навчити нас, що всі ми рівні незалежно від походження чи того, ким є. Саме це було потрібне, щоб подолати нашу самозаспокоєність щодо усталеного стану речей і висвітлити можливості змін у наших громадах. Це покоління має кращі можливості поставити під сумнів звичний порядок і взяти на себе ініціативу, щоб перебудувати світ і зробити його кращим, ніж будь-коли.

Нас визначатиме не те, що ми втратили через цей вірус, а те, як ми на нього відповіли. Як майбутнє покоління молодих фахівців української громади та ширшої світової спільноти, ви маєте відбудувати цей світ. Як нещодавно сказав співзасновник Microsoft Білл Ґейтс: «Як член світової спільноти, ви своїми діями можете впливати на весь світ». Світ змінився. Саме вам, наступному поколінню, належить показати, як зібрати його частини докупи та створити більш розвинений, добрий і справедливий світ.

Існує багато способів надихнутися, зробити свій внесок і допомогти змінити наш світ. Як молодих канадців українського походження, я закликаю вас наслідувати приклад Отця Йосафата Жана, який розширив межі уявлення про те, що означає бути українцем, і присвятив своє життя захисту України в усьому світі, виконуючи різні ролі — від військового капелана до дипломатичного представника в Лізі Націй. Знати, хто ви і що ви обстоюєте, є важливою частиною життя українця. Це спрямовуватиме вас упродовж усього життя.

Існує дуже багато способів надихнутися, зробити свій внесок і допомогти змінити наш світ. Як молодих українських канадців, я закликаю вас іти слідами Отця Йосафата Жана, який кинув виклик усталеним межам того, що означає бути українцем, і присвятив своє життя захисту України в усьому світі, виконуючи різні ролі — від військового капелана до дипломатичного представника в Лізі Націй. Знати, хто ви і що ви обстоюєте, є важливою частиною української ідентичності. Це спрямовуватиме вас протягом усього життя.

Ваш професійний шлях може з часом змінюватися, і протягом кар’єри ви обійматимете різні посади з різним рівнем відповідальності. Однак цінності та переконання, закладені у вас вихованням і участю в українській громаді, вестимуть вас, коли настане час піднятися й боротися. Боріться за роботу, якої прагнете, за справу, у яку вірите, або за світ, у якому хочете жити. Як українські канадці, залучені до цієї багатої громади, ви набули досвіду, навичок і якостей, які вас визначають. Це безцінні надбання, властиві саме вам. Цінуйте їх, усвідомлюйте їх і використовуйте, щоб розвиватися та робити внесок у нашу українську громаду й вашу глобальну мережу.

Я багато років працювала при українські громаді із молодими. Я відповіла як виговниця, бунчужна, булавна та директорка табору Суменят підчас таборів. Я брала участь в українських організацій, таких як СУМ, оркестра Трембіта та Український танцювальний ансамбль Марунчак – щоб вичислити декілька. З молодих років, я зрозуміла важливість віддати свої сили до праці в українські громаді бо я оцінювала важливість Української громади у моєму життю.

Я багато років працювала в громаді з українською молоддю. Я виконувала різні обов’язки, зокрема була виховницею, бунчужною та директоркою табору Суменят. Я брала участь у багатьох організаціях, серед яких СУМ, оркестр «Трембіта» та Український танцювальний ансамбль «Марунчак». Ще змолоду я розуміла важливість віддавати громаді свої сили, бо завжди цінувала роль української громади у власному житті, особливо в дитинстві.

Українська громада не лише дала мені безпечне середовище для навчання та особистісного розвитку, а й подарувала чудових людей, на яких я могла рівнятися. Такими прикладами були виховники, батьки, які працювали в управі або волонтерили щосуботи в школі та на сходинах, запрошені доповідачі з усього світу, провідники інших осередків Канади та багато інших. Нещодавно мене попросили пояснити, що робить мою участь в українській громаді таким унікальним досвідом порівняно з участю в інших, неукраїнських організаціях. Я кілька секунд думала, а тоді згадала розмову, яку багато років тому мала з паном Михайлом Швецем на злеті у Сполучених Штатах. Це було після цілого дня змагань, коли кілька виховників сиділи й розмовляли з паном Швецем. Ми обговорювали важливість щорічного проведення злету для дітей, щоб вони могли спілкуватися та знайомитися з іншою українською молоддю з усього світу. У якийсь момент пан Швець повернувся до мене й сказав приблизно таке: «Чи розумієш ти, що є прикладом для цих молодих дівчат у твоєму рої, що вони рівняються на тебе і що ти допомагаєш формувати людей, якими вони є сьогодні та якими стануть у майбутньому?» Ці слова надовго залишилися зі мною. До того моменту я не до кінця усвідомлювала, що для цих дівчат можу стати таким самим прикладом, якими для мене в дитинстві були інші люди. Це усвідомлення мало особливу вагу й породило в мені відчуття обов’язку продовжувати громадську діяльність. Цей смолоскип відповідальності несуть і передають від одного покоління до наступного, створюючи довгий ланцюг дітей, яких виховують бути прикладом для майбутніх поколінь. Важко уявити щось особливіше або важливіше, особливо в сучасному світі, який потребує позитивних прикладів, коли так багато людей при владі не демонструють поведінки, гідної наслідування молодшими поколіннями.

На завершення промови я хочу подякувати працьовитим людям, завдяки яким усе це стало можливим. Дякую Стипендійній фундації Отця Жана за те, що протягом останніх 57 років вона продовжує визнавати наполегливу працю студентів у навчанні та громадській діяльності. Дякую членам комітету, які у своєму напруженому графіку знаходять час для збору коштів, відбору кандидатів та організації вручення стипендій Отця Жана. Дякую цілій спільноті людей, необхідній для того, щоб виховати й підтримати кожного з нас, кого сьогодні вшановують. Особлива подяка батькам за непохитну підтримку, безумовну любов і поради, на які завжди можна було покластися. Без вас нічого з цього не було б можливим. Ви — стовпи, без яких ми не могли б стояти, і ви даєте нам міцну та надійну основу, на якій ми будуємо своє життя.

Студентам я хочу запропонувати запам’ятати три думки з моєї сьогоднішньої промови. По-перше, беріть участь у житті своєї громади, навіть якщо ваша роль або формат участі відрізнятимуться від минулих. Ролі, які ми виконуватимемо у професійному та громадському житті, змінюватимуться разом із розвитком наших навичок та інтересів. Раджу бути відкритими до змін і не боятися спробувати щось нове. По-друге, будьте прикладом для молодшого покоління. Як говорить відомий вислів: «Велика сила передбачає велику відповідальність». Відповідально використовуйте силу свого голосу. Будьте людиною, до якої молодші покоління прагнутимуть дорівнятися і яку зможуть вважати орієнтиром. Завжди пам’ятайте, що хтось молодший може бачити у вас приклад, навіть якщо ви самі цього не усвідомлюєте. І нарешті, завжди пишайтеся українською спадщиною та всім, що вона вам дала. Не бійтеся поєднувати українську й неукраїнську частини свого життя, знайомити друзів і колег з українською культурою та використовувати освіту й кар’єру для підтримки України або українських справ.

Вітаю лауреатів 2020 року! Бажаю вам успіху в майбутніх починаннях і сподіваюся знову побачити всіх особисто, коли все це завершиться.

Дякую, дякую і дякую за увагу.